Цай Інвень
Пекінські агресори не нездоланні. Таке послання надсилає Тайвань, де президентка Цай Інвень була переобрана, здобувши рекордні 57% голосів серед 12 млн виборців, що голосували, опираючись тискові режиму в Китаї. Комуністична партія КНР не тямиться від люті, пише для "Тижня" Едвард Лукас
Вона вважає Тайвань бунтівною провінцією і погрожує, що будь-які спроби здобути незалежність означатимуть війну. Офіційне інформаційне агентство Китаю "Сіньхуа" в пафосному коментарі відкинуло результати виборів, назвавши їх "випадковими" з огляду на те, що Цай Інвень та її партії "вдавалися до брудної тактики, як-от омана, репресії та залякування, і відверто продемонстрували свій егоїзм, пожадливість і злісність".
Проте китайський режим має винуватити тільки себе. Не спромігшись забезпечити виконання умов угоди з Гонконгом "одна країна – дві системи", Китай поставив хрест на будь-яких шансах для схожої домовленості з Тайванем. Підвладний китайському урядові острів перетворився на бастіон підтримки протестувальників колишньої британської колонії, а найдієвішим передвиборчим гаслом кандидатки у президенти Цай Інвень було таке: "Сьогодні Гонконг, завтра Тайвань".
Агресивна китайська пропаганда, підривна діяльність і залякування послабили аргументи тих, хто називав загрозу для Тайваню нагнітанням паніки. Лідери Комуністичної партії Китаю дали зрозуміти, що саме існування демократії в них на порозі є неприйнятним. Понад те, придушення політичних, релігійних і культурних свобод у Піднебесній вимальовує страшну картину того, що означатиме підкорення материковому правлінню. Якщо примирення передбачає не тільки поразку, а й поневолення, єдиним варіантом лишається опір.
Читайте також: Ми знаємо про численні злочини КНР, однак мовчимо – журналіст
Розумною реакцією Пекіна на перемогу Цай Інвень став би відступ. Однак це було б особистим приниженням для китайського лідера Сі Цзіньпіна. Возз’єднання до 2049‑го (у 100-річчя комуністичного правління) – центральна частина його політики в дусі Трампа, що передбачає "національне відродження". Китай не може – поки що – захопити Тайвань. Але може блокувати, здійснювати кібератаки та вдаватися до інших видів тиску. Тайвань запізно посилює оборону й без зовнішньої допомоги йому не витримати наступів.
Тепер важливим є те, як зовнішній світ відреагує на перемогу Інвень. Першим кроком мають бути тісніші зв’язки з Тайванем. Країни Заходу здебільшого де-факто мають посольства у столиці Тайваню Тайбеї, проте материкова політика "єдиний Китай" означає, що офіційні зв’язки повинні бути тільки з одним із двох урядів. Попри посилення тиску Пекіна, деякі (переважно маленькі) країни, зокрема Святий Престол, досі підтримують повноцінні дипломатичні відносини з Тайванем.
Та ніщо, крім страху перед невдоволенням Пекіна, не зупиняє Велику Британію чи будь-яку іншу державу перед тим, щоб відправити до Тайбея більше чиновників, і то високопоставлених, і запропонувати більшу підтримку тайванським представникам та ініціативам за кордоном. Нам також потрібен численніший альянс проти китайської агресії.
"Наших друзів ми частуємо добрим вином, – сказав посол КНР у Швеції Гуй Цуню, – але для ворогів у нас напоготові рушниці". Погрозлива заява пролунала в листопаді, після того, як неурядова організація Шведський ПЕН-клуб присудила щорічну премію Курта Тухольського, якою нагороджують переслідуваних літературних діячів, Ґую Міньхаю – шведському видавцеві, що був викрадений китайськими агентами чотири роки тому в Таїланді.
Читайте також: 30 років тому Чехія стала великою країною. Є такою і нині
Китай звелів міністерці культури Швеції не йти на церемонію вручення. Кажуть, коли вона відмовилася, всім членам шведського уряду був заборонений в’їзд до КНР, а потім китайці погрожували торговельними санкціями. Шведські політики протестували, дехто вимагав вигнання дратівливого посла, що є палким прихильником нової "вовчої" дипломатії китайського Міністерства закордонних справ. Посольство стверджує, що його критики злостиві та "зарозуміло й упереджено втручаються у внутрішні справи Китаю".
Фактично Піднебесна обмежує шведам свободу слова й асоціацій. Якби Росія так погрожувала європейській країні, ми мали би повномасштабну кризу безпеки. Проте КНР важить більше, ніж РФ. Тож друзі Швеції, як бачимо, мовчать.
Інші країни не підтримували й Канаду, що теж зазнала залякувань. Китай захопив у заручники двох канадців – Майкла Спевора та Майкла Ковріґа.
То була прихована помста за арешт і заплановане слухання про екстрадицію Мен Ваньчжоу – керівниці китайського технологічного гіганта Huawei. За неї внесено заставу, і вона живе в маєтку у Ванкувері, насолоджуючись комфортними умовами. Тим часом два Майкли провели два роки в жахливих умовах. По суті вони відбувають покарання за незалежність судової системи своєї країни.
Китай наступає і на Австралію, караючи незгодних у діаспорі, закачуючи гроші в тамтешню політику, підтримуючи кар’єри агентів впливу та погрожуючи санкціями, якщо помічає будь-які ознаки опору. Проте австралійська влада відреагувала різко, ухваливши безпрецедентний пакет правових та інших заходів, спрямованих на боротьбу з китайським втручанням. А от Нова Зеландія, що зазнає схожого тиску, цього не зробила.
Питання для Британії, та й узагалі для будь-якої іншої країни, стоїть так: ми виявимо солідарність із Тайванем (а також Швецією, Канадою та іншими країнами) тепер чи чекатимемо своєї черги, коли вже не залишиться нікого, хто допоміг би нам?
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube