Україна має поклади 25 із 34 видів критичної сировини з переліку ЄС, графіт і титан можуть стати одними з ключових напрямів для інтеграції нашої країни в ланцюги постачання ЄС, йдеться у дослідженні проєкту Green Deal Ukraїna.
Як зазначається, перехід ЄС до низьковуглецевої економіки означає зростання попиту на критичну сировину для батарей, електромобілів та інших технологій чистої енергетики. У межах Critical Raw Materials Act (CRMA) ЄС до 2030 року планує видобувати щонайменше 10% стратегічної сировини всередині блоку, переробляти 40% і не залежати більш як на 65% від однієї третьої країни за жодною стратегічною сировиною. Україна, яка має поклади 25 із 34 видів критичної сировини з переліку ЄС, виглядає потенційним партнером для окремих ланцюгів постачання.
У 2025 році Європейська Комісія затвердила 60 стратегічних проєктів у межах CRMA – 47 у ЄС і 13 у третіх країнах. Ці проєкти отримують пріоритетний статус у межах політики ЄС, що полегшує доступ до консультацій щодо фінансування, координації з фінансовими інституціями та підтримки у пошуку контрактів із покупцями. Наразі єдиним українським проєктом, затвердженим у межах CRMA, є Балахівське графітове родовище. Це практичний позитивний сигнал того, що якісні українські активи критичної сировини можуть претендувати на стратегічний статус на рівні ЄС. Якщо Україна прискорить цифровізацію та переоцінку запасів за міжнародними стандартами, а також підвищуватиме інвестиційну готовність проєктів, у майбутньому на такий статус можуть претендувати й інші українські родовища.
Водночас, згідно з дослідженням, поки роль України в ланцюгах постачання критичної сировини ЄС залишається обмеженою, а внесок у середньостроковій перспективі буде радше точковим, ніж трансформаційним. У межах аналізу саме титан і природний графіт визначені як найбільш реалістичні та комерційно підтверджені напрями інтеграції України в ланцюги постачання ЄС, а літій, марганець і берилій – належать до сировини з потенціалом.
Запаси титану оцінюються в 8,4 млн тонн – найбільші в Європі. Хоча титан – не основна сировина для чистих енергетичних технологій, він важливий для окремих компонентів електролізерів, геотермальних теплообмінників і деяких морських компонентів офшорної вітроенергетики завдяки стійкості до корозії.
Титан сьогодні фактично формує основу українського експорту критичної сировини до ЄС. Попри падіння видобутку приблизно на 68% у 2021-2024 роках, Україна у 2024 році залишалася другим за обсягом виробником титану в Європі, а її частка в імпорті ЄС сягнула 13%.
Дослідження наголошує, що в середньостроковій перспективі розвиток наявної титанової виробничої бази України вимагатиме не лише видобутку, а й переходу до продукції з більшою доданою вартістю – зокрема модернізації переробки, зниження енергетичних витрат завдяки енергоефективності та доступу до стабільної низьковуглецевої електроенергії, щоб конкурувати за собівартістю. Це має особливе значення, адже ЄС не мав власного виробництва титанової губки – ключового напівпродукту для виробництва металічного титану і сплавів, що використовуються, зокрема, в окремих технологіях чистої енергетики.
Україна має близько 17,9 млн тонн природного графіту – це найбільші запаси в Європі та близько 6,2% світових. У 2022-2024 роках Україна залишалася четвертою в Європі за обсягом його видобутку. Графіт критично важливий для виробництва літій-іонних батарей: в середньому, акумулятор електромобіля містить приблизно 60 кг графіту. Тестування показало придатність українського графіту для виробництва матеріалу для літій-іонних батарей. Це додає цьому напряму стратегічної ваги, оскільки ЄС наразі не має комерційних потужностей для такої переробки і майже повністю залежить від китайської переробки та імпорту.
Частка ж України в імпорті графіту ЄС у 2024 році становила лише близько 2%. Виробництво суттєво скоротилося після 2021 року через перебої з видобутком, електроенергією та ціновим тиском з боку Китаю. Водночас, попри падіння виробництва в Україні, ЄС залишався ключовим покупцем українського графіту, що свідчить про його комерційну придатність для європейських споживачів. Однак для масштабування потрібні інвестиції в переробку, енергоефективність і підготовку проєктів, придатних для фінансування.
Дослідження фіксує і кілька позитивних сигналів. За опитуванням Європейської Бізнес Асоціації, 78% надрокористувачів вважають Україну привабливою для інвестицій, а 68% продовжують вкладати кошти. Зростає і прозорість сектору: у третій валідації EITI (Extractive Industries Transparency Initiative – ініціатива прозорості видобувних галузей) Україна отримала 85,5 зі 100 балів. Паралельно формується і архітектура підтримки – від цифровізації геоданих у співпраці з Єврокомісією та EBRD до Ukraine Facility, European Flagship Fund for the Reconstruction of Ukraine і спільної ініціативи ЄС та EBRD для проєктів на ранній стадії. Але, навіть попри ці позитивні зрушення, Україна не зможе швидко перетворити геологічний потенціал на масштабне постачання до ЄС без вирішення структурних викликів.
Серед ключових бар’єрів автори називають воєнні ризики, дорогий капітал, нестачу сучасних геологічних даних, слабку регуляторну передбачуваність, проблеми з логістикою та доступом до конкурентної низьковуглецевої електроенергії. Тому більш масштабний розвиток переробки і виробництва продукції з більшою доданою вартістю реалістичніший уже в післявоєнний період, тоді як зараз пріоритетом має бути підготовка якісного портфеля проєктів, цифровізація та переоцінка геоданих, а також інструменти зниження інвестиційних ризиків. Для цього потрібна скоординована робота кількох міністерств і відомств – насамперед економічного, енергетичного, фінансового, природоохоронного та інфраструктурного блоку. Важливу роль також можуть відіграти міжнародні фінансові інституції, зокрема у підтримці підготовки проєктів і залученні фінансових інструментів для зниження ризиків. На думку авторів, таку координацію доцільно забезпечити через окремий міжвідомчий механізм або робочу групу.
"Україна не зможе самостійно закрити потреби у критичній сировині в ЄС для енергетичного переходу, але може стати сумісним із європейською політикою партнером в окремих сегментах за умови прискорення реформ, підготовки проєктів і кращої координації державної політики", – підсумовують автори дослідження.
Проєкт Green Deal Ukraїna — німецько-польсько-українська ініціатива, започаткована Центром Гельмгольца в Берліні (Helmholtz Zentrum Berlin). У підготовці цього дослідження також брав участь польський аналітичний центр з питань енергетики Forum Energii.