В умовах війни, навіть у відносно мирних регіонах, ми звикаємо жити в умовах хронічного стресу. Але це не означає, що організм не відчуває наслідків спливу гормонів стресу. Про це, а також про деякі міфи щодо жіночого здоров'я та розвиток сучасних підходів в акушерстві та гінекології УНН поговорив з акушером-гінекологом, доктором медичних наук, професором, завідувачем кафедри факультетського акушерства і гінекології Національного університету ім.Богомольця Василем Бенюком.
– Зараз багато говорять про вплив естрогенів на жіночий організм. Всі соцмережі переповнені інформацією про те, що це впливає на розвиток пухлин, міом, вагу і навіть якість волосся. Що з цього правда і чи допомагають дієти, наприклад, збільшення частки хрестоцвітних овочів у раціоні?
Так, сьогодні тема естрогенів надзвичайно популяризована — соціальні мережі активно обговорюють їхній вплив на вагу, стан шкіри та волосся, розвиток міоми, ендометріозу й навіть онкологічних процесів. Проте важливо розуміти: естрогени — це не "погані" гормони. Вони є фундаментальними регуляторами функцій жіночого організму, забезпечуючи нормальну роботу репродуктивної системи, кісткової тканини, серцево-судинної системи, мозку та шкіри.
Проблема виникає не стільки через сам факт наявності естрогенів, скільки через порушення їхнього метаболізму та виведення. Саме тому сучасна медицина дедалі частіше говорить не про "надлишок естрогенів", а про дисбаланс естрогенового метаболізму.
Важливо пам’ятати, що гормон у крові — це не завжди гормон у клітині. Значна частина естрогенів перебуває у зв’язаному стані з білком, що зв’язує статеві гормони, і є біологічно неактивною. Найбільший вплив мають саме вільні естрогени. При інсулінорезистентності, ожирінні, патології печінки чи хронічному запаленні рівень білка, що зв’язує статеві гормони може знижуватися, через що частка активних естрогенів зростає навіть за нормальних лабораторних показників.
Окремої уваги заслуговує метаболізм естрогенів у печінці. Під впливом ферментної системи цитохрому P450 утворюються різні метаболіти естрогенів — частина з них має відносно безпечний профіль, тоді як інші здатні стимулювати проліферацію клітин, оксидативний стрес та пошкодження ДНК. Саме порушення балансу між цими шляхами розглядається як один із механізмів розвитку гіперпластичних процесів ендометрія, міоми матки та естрогензалежних неоплазій.
Тому сьогодні ми оцінюємо не лише рівень гормонів, а й метаболічний стан пацієнтки загалом: функцію печінки, масу тіла, наявність інсулінорезистентності, стан мікробіоти кишечника та хронічного запалення.
Щодо харчування — певний вплив воно дійсно має. Найбільше доказових даних накопичено щодо хрестоцвітних овочів — броколі, брюссельської капусти, цвітної капусти. Вони містять сполуки індол-3-карбінол та дііндолілметан (DIM), які можуть впливати на ферменти метаболізму естрогенів і сприяти зміщенню їхнього обміну у бік менш проліферативних метаболітів. На сьогодні, Індол-3-карбінол та дііндолілметан є у вигляді медичних препаратів, які використовують у складі комплексної терапії, що потребує консультації лікаря.
Раціональне харчування, достатня кількість клітковини, підтримка здорової маси тіла, фізична активність та нормальна робота печінки й кишківника дійсно є важливими складовими профілактики метаболічних та гінекологічних порушень. Водночас важливо уникати крайнощів. Жоден продукт або "детокс-дієта" не здатні самостійно "очистити" організм від "зайвих" естрогенів чи вилікувати гормонозалежні захворювання. Також, поради у соцмережах не є кваліфікованими лікарськими призначеннями, тому за наявності проблем зі здоров'ям – варто звернутись до лікаря.
Таким чином, сучасний погляд на естрогени значно глибший за популярні у соцмережах концепції. Значення має не лише рівень гормонів, а й те, як організм здатний їх метаболізувати, нейтралізувати та виводити. Саме баланс між гормональною стимуляцією та системами детоксикації визначає межу між фізіологією та патологією.
– Ще один помітний у нашому житті фактор – стрес, що посилився з повномасштабною війною. Ваша думка – як сильний стрес впливає на жіночий організм? Чи спостерігається зростання кількості певних патологій?
Безумовно, хронічний стрес сьогодні став одним із найпотужніших факторів впливу на жіноче здоров’я. Повномасштабна війна, вимушене переміщення, тривала невизначеність та постійне психоемоційне напруження створюють умови, за яких організм жінки фактично працює у режимі постійної адаптації.
Ми вже бачимо, що стрес перестав бути лише психологічною проблемою – він має чіткі нейроендокринні та соматичні наслідки. Особливо це помітно у жінок репродуктивного віку, які тривалий час перебувають у стані хронічного психоемоційного навантаження. Основний механізм полягає у постійній активації гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі. У відповідь на стрес підвищується секреція кортизолу — гормону, який у короткостроковій перспективі допомагає організму адаптуватися, але при тривалому впливі починає пригнічувати репродуктивну функцію.
Хронічна гіперкортизолемія порушує секрецію гонадотропін-рилізинг-гормону у гіпоталамусі, а це, своєю чергою, впливає на рівні фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів. Наслідком стають порушення овуляції, скорочення лютеїнової фази, олігоовуляторні або ановуляторні цикли. Клінічно це проявляється нерегулярними менструаціями, посиленням передменструального синдрому, дисменореєю, порушеннями циклу та навіть тимчасовим зниженням фертильності.
Окрім гормонального компоненту, стрес безпосередньо впливає і на центральну нервову систему. Тривале підвищення рівня кортизолу асоціюється зі зростанням тривожності, емоційної лабільності, порушенням сну, виснаженням адаптаційних механізмів. Формується замкнене коло: стрес погіршує гормональний баланс, а гормональні порушення, у свою чергу, посилюють психоемоційні симптоми.
Також ми спостерігаємо зростання функціональних гінекологічних порушень, пов’язаних саме зі стресовим фактором. Серед них: порушення менструального циклу; виражений ПМС; дисменорея; синдром хронічного тазового болю; скарги на сухість слизових оболонок та сексуальний дискомфорт; загострення вже наявних гінекологічних захворювань.
Важливо розуміти, що хронічний стрес впливає не лише через нервову систему. Він також супроводжується оксидативним стресом, змінами імунної відповіді, порушенням мікроциркуляції та метаболічними змінами. Це створює умови для системного дисбалансу в організмі.
Сьогодні ми дедалі частіше говоримо про необхідність комплексного підходу до таких пацієнток. Не завжди першим рішенням має бути гормональна терапія. У багатьох випадках ефективними є корекція дефіцитних станів, нормалізація сну, підтримка магнієвого балансу, робота з тривожністю, нутрицевтична підтримка, психоемоційна стабілізація та відновлення адаптаційних ресурсів організму.
Наші клінічні спостереження також демонструють, що при комплексному підході вдається значно зменшити прояви ПМС, дисменореї, нормалізувати менструальний цикл та покращити психоемоційний стан пацієнток.
Тому сьогодні стрес — це не абстрактне поняття, а потужний патофізіологічний фактор, який безпосередньо впливає на репродуктивне здоров’я жінки. І в умовах війни питання збереження жіночого здоров’я неможливо розглядати окремо від психоемоційного стану пацієнтки.
– У світі та в Україні зростає кількість пологів через кесарів розтин – яка ваша думка з цього приводу? Які це несе ризики для здоров'я породіллі та немовляти?
Так, спостерігається така тенденція. За час поки я працюю рівень пологів шляхом кесаревого розтину зріс з 8% до майже 30%.
Кесарів розтин — це одна з найважливіших операцій в історії медицини. Вона рятує життя матері й дитини при передлежанні плаценти, дистресі плода, тяжкій прееклампсії та багатьох інших станах. І саме так до неї потрібно ставитися: як до медичної процедури за показаннями, а не як до "зручного" варіанту пологів.
Проблема не в самій операції, а в тому, що в багатьох країнах її частота вже перевищує рівень, який пояснюється лише медичними показаннями. У світі частота кесаревого розтину стабільно зростає. ВООЗ не встановлює "ідеальний відсоток", але наголошує: кесарів розтин має виконуватись тоді, коли він медично необхідний.
Світовий тренд на кесарів розтин: показання, ризики та ситуація в Україні30.04.26, 09:20 • 48390 переглядiв
Для матері – кесарів розтин підвищує ризик кровотечі, інфекційних ускладнень, тромбозів, а головне — рубець на матці, який ускладнює всі наступні вагітності, підвищує ризики передлежання та врощення плаценти.
У більшості випадків діти після кесаревого народжуються абсолютно здоровими. Але є певні особливості — відсутність проходження через пологові шляхи — має значення для формування мікробіому, імунної системи. Діти, народжені шляхом кесаревого розтину, статистично частіше мають певні алергічні та аутоімунні стани — хоча тут важливо не абсолютизувати: для багатьох із них кесарів розтин був єдиним безпечним варіантом народження.
На мою думку, тут важливо уникати двох крайнощів: романтизації "лише природних пологів" і сприйняття кесаревого як "легшого" або "безпечнішого за замовчуванням" способу народження.
Кесарів розтин рятує життя, різко знизив материнську та перинатальну смертність та у багатьох ситуаціях є єдиним безпечним варіантом.
Проблема не в самому методі, а в балансі. Необхідно уникати необґрунтованих операцій, але й не затримувати необхідний кесарів через надмірну "прихильність до природності".
– Чи асоціюється кесарів розтин з такою патологією як врощення плаценти? Які ризики вона несе? Чи обов'язково це загрожує резекцією матки?
Так, як я вже казав, кесарів розтин дійсно асоціюється з підвищеним ризиком врощення плаценти — це один із головних факторів ризику. Патологія називається placenta accreta spectrum (PAS): плацента занадто глибоко прикріплюється або проростає в стінку матки.
Після кесаревого на матці залишається рубець. У наступну вагітність плацента може імплантуватися саме в зоні рубця, де нормальний шар між плацентою і м’язом матки порушений.
Ризик особливо зростає, якщо було кілька кесаревих розтинів (при першому рубці він становить близько 0,3%, при третьому — вже понад 6%), є передлежання плаценти, були інші операції на матці (міомектомія, вишкрібання тощо).
Основна небезпека — масивна кровотеча під час пологів або спроби відділити плаценту. Чи обов’язково це закінчується видаленням матки? – Ні, не обов’язково.
При виражених формах PAS видалення матки часто є стандартом лікування, бо це найбезпечніший спосіб зупинити кровотечу. Водночас при легших або локальних формах вдається зберегти матку. Це залежить від глибини проростання, локалізації плаценти, обсягу кровотечі, досвіду центру, репродуктивних планів жінки.
– Чи роблять в Україні органозберігаючі операції для жінок з цією патологією?
Так, в Україні такі операції роблять — і в останні роки це напрямок, який активно розвивається. Одним з провідних центрів у Києві, що виконує складні органозберігаючі операції є Київський перинатальний центр під керівництвом професора Дмитра Говсєєва. Щороку у перинатальному центрі виконують більш як 20 органозберігаючих операцій у пацієнток з врощенням плаценти. Зокрема у 2026 році лікарям Київського перинатального центру вдалося зберегти матку навіть пацієнтці після кількох кесаревих розтинів із передлежанням та врощенням плаценти.
Взагалі до Київського перинатального центру направляються вагітні міста Києва з ускладненим перебігом вагітності, передчасними пологами до 34 тижня гестації і наші колеги демонструють хороші акушерські та перинатальні результати.
Співробітники очолюваної мною кафедри факультетського акушерства і гінекології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця теж надають допомогу при ускладненнях пов'язаних з врощенням плаценти. Маємо дві бази для надання допомоги вагітним та породіллям – Центр материнства та дитинства КНП "Київська міська лікарня №5" та КНП "Київська міська лікарня №3".
Зокрема, маю сказати, що у 2024 році ми разом з професором Дмитром Говсєєвим видали монографію "Акушерські кровотечі", в якій, зокрема, йдеться і про органозберігаючі операції при ускладненнях placenta accreta spectrum.
Досвід органозберігаючого лікування при врощенні плаценти — це поєднання ретельної передопераційної підготовки, мультидисциплінарної команди (акушери, судинні хірурги, анестезіологи, трансфузіологи) та чіткого протоколу дій.
Використовують методики балонної оклюзії судин, емболізації судин, локальної резекції, залишення частини плаценти під контролем поетапну деваскуляризацію матки, мультидисциплінарні втручання із залученням судинних хірургів та урологів.
Для жінки з підозрою на врощення плаценти вибір місця пологів є критично важливим рішенням. Але важливо розуміти кілька речей: органозберігаюча операція можлива не у всіх випадках, рішення часто приймається вже під час операції, головний пріоритет — безпека життя жінки та контроль кровотечі, при placenta percreta (особливо з проростанням у сечовий міхур) гістеректомія все ще часто є найбезпечнішим варіантом.
Найкращі результати зазвичай бувають тоді, коли діагноз встановлено ще під час вагітності – УЗД та МРТ надають нам таку можливість, пологи плануються завчасно, операція проводиться у центрі, який має досвід операцій при врощенні плаценти і банк крові, реанімацію та мультидисциплінарну команду.
– Що в сучасному українському протоколі ведення вагітності, на вашу думку, потребує змін?
Якщо говорити професійно й з позиції доказової медицини, то українські стандарти ведення вагітності за останні роки стали значно сучаснішими — особливо після впровадження стандарту "Нормальна вагітність" МОЗ 2022 року, який базується на рекомендаціях WHO та NICE.
Але є моменти, які, на мою думку, потребують уваги.
По-перше, більш системний підхід до психологічного скринінгу — особливо зараз, в умовах війни. Депресія і тривога під час вагітності — це фактори ризику для здоров'я матері і дитини.
По-друге, уніфікація доступу до якісної допомоги — різниця між веденням вагітності у великому місті і в районному центрі досі дуже відчутна. Менше "зайвих" призначень і лікування "про всяк випадок". Зараз розвивається тенденція до призначення надлишкових аналізів та "лікування результатів аналізів", а не пацієнтки.
По-третє, краща маршрутизація вагітностей високого ризику. Наприклад, питанню профілактики та раннього виявлення патологічного прикріплення плаценти у жінок із рубцями на матці, проблемам монохоріальної двійні варто приділяти більше уваги вже на рівні жіночих консультацій і вчасно скеровувати вагітних у спеціалізовані центри. Це може буквально рятувати життя.
Водночас хочу сказати, що українське акушерство активно розвивається, відповідає світовим стандартам та знаходить психологічні, фізичні, фінансові ресурси для надання високоякісної допомоги вагітним та породіллям. І за це моя величезна повага і вдячність колегам.