Ірина Жданова, засновниця Наукового ліцею/пансіону Чурюмова, кандидат істричних наук
Природничі предмети й математику поглиблено можна вчити з 1 класу. І в онлайн теж можна. Перевірено практикою. Астрономію і фізику в Науковому ліцеї / пансіоні Чурюмова вивчають як окремі предмети з 1 класу. Що скажу? Банально. Багато залежить від замовників – батьків і держави.
Перший місяць запуску навчального року – позаду. Отож, поділюсь першими міркуваннями про 2025/2026 навчальний рік. І про останню заяву Оксена Лісового щодо відповідальності шкіл за інженерну освіту.
До нас цього року прийшли вмотивовані активні діти, яким подобається вчитися. Оскільки я більше спілкуюсь з командою, можу впевнено сказати, що вчителі – у захваті. Бо це про мотивацію вчителя йти в клас і відчувати, що тебе чують. Що ти потрібен не як цап-відбувайло з міхом вини на плечах. А як вчитель.
Тепер докладніше про "якщо".
Перше "якщо".
Поглиблено природничі науки й математику [та й інші предмети] можна вивчати тоді, коли є запит замовників. Батьків і держави. Вони є замовниками освітніх послуг. І такі батьки є. І діти теж. Держава сьогодні замовляє ці послуги? Моя особиста відповідь – НІ. Міністр сказав про відповідальність школи щодо мотивації до інженерних спеціальностей. Це правда, але постправда. Першими в цьому ланцюгу є замовники.
Друге "якщо".
Якщо правильно вибудувати бізнес-процеси. Так, я не помилилась. Бо те, чи прийдуть до вас і які до вас прийдуть учителі, діти і батьки, залежить і від бізнес- процесів. Інноваційних і прозорих. З людським підходом. Якщо батьки постійно тролять у чатах завуча, вчителя, то вибудувати ефективне навчання дуже важко. Точніше – неможливо. Діти чують, що говорять батьки. Недовіра передається їм.
За 7 років роботи моєї школи було всяке. Але навіть ті, які спочатку очікували, що ми малюватимемо оцінки і розважатимемо дітей, йшли від нас в іншу школу із вдячністю. Я зрозуміла, що треба з першого дня після підписання договору відверто і чесно розмовляти з батьками. Давати чіткий план, розгорнуті відповіді на запитання і розтлумачувати наші підходи. Відмову від класно-урочної системи, уроки за методикою Барбари Оклі – не так легко насправді прийняти.
Те саме, але окремо з викладачами. Особливо з новими. Ой, як важко їм після НУШ і державних шкіл! Легше з репетиторами. Що потрібно? Відразу, “на березі”, проговорити і прописати прозоро про кіпіай. Про щоденний моніторинг роботи. Вчителі – це спільнота дуже відповідальних людей. Тому не лише про візію і цінності потрібні розмови. Це теж потрібно. І не лише про "чому".
А саме ЩО і ЯК робити. Коротенькі навчання із ще коротшими і чіткими інструкціями з кожного процесу.
І робити постійні рефлексії. З учнями. З вчителями. З батьками. Всередині команди адміністрації.
Це те, чому я навчилася в громадській роботі. Те, що вивчала в Ізраїлі. І те, що можу застосувати на рівні витягнутої руки в школі, де я є засновницею. А моїми замовниками є батьки. І частково – держава.
Третє "якщо" – ключове.
ДОВІРА.
Якщо мені не довіряє держава, якій я сумлінно плачу податки і виконую свої обов'язки, я можу працювати. Бо є закон. Автором статті про поглиблене вивчення природничих наук і математики була я і команда директорів фізмат шкіл, учених. Тому я добре знаю, що всі можливості для організації такого навчання є в правовому полі. Чи сьогодні підтримує держава цей напрям? Ні. НУШ підтримує. Спеціалізовану освіту наукового профілю – ні.
Навіть якщо є замовники-батьки на поглиблену природничо-математичну освіту, є вибудовані бізнес-процеси, але немає довіри, то ніяка школа не працюватиме ефективно. Бо без безпечного і дружнього середовища для дітей, батьків, учителів, команди – це будуть суцільні цунамі й землетруси. В освіті нам доста війни.
Розбудова довіри між батьками, учнями і вчителями — це окреме, можливо, перше завдання засновника. А тепер у цій формулі ставимо засновником районні управління освіти або державу. Що ми зараз маємо?… Ситуацію катастрофи в державних школах. На мій превеликий жаль. Якщо засновником є університет (як в УФМЛ) або тямуща громада — там інша історія. Але скільки таких державних фізматів, які ціною надлюдських зусиль усе ще тримаються в українській освіті?!! Яке охоплення?! Як там навчатися неолімпіадникам?!
Повернусь до довіри. Розповім, як у нас працює один кейс. Щотижня в нас з учнями є така онлайн-гра "Свіча". Ми збираємося і по черзі називаємо три речі, що за цей тиждень сподобалося найбільше. Одна із цих штук — хибна. Усі весело обговорюють, що саме фальш. Вчаться конструктивно критикувати й аналізувати тези одне одного. Для адміністрації — це змога отримати від наших учнів технічне завдання — що саме поліпшити.
Називайте це дитиноцентризмом чи обʼєктністю у виступах на форумах і конференціях. Будь ласка. Тільки не під софіти в часи війни. Бо це дуже демотивує тих, хто безпосередньо працює з учнями і батьками. Без відвертих розмов і реагування, зворотного звʼязку не варто очікувати довіри. [Це те, що поки не може втямити Міністерство освіти і науки].
Переконана: без цих трьох факторів у нас не буде природничо-математичної освіти. Усе інше: кабінети, обладнання, підручники — дуже важливо. Але не достатньо, на мою думку. Вони будуть мертвими без живого замовника, бізнес-процесів і довіри.