Ексклюзивне інтерв’ю з директором агронапрямку Нібулону Олегом Веселовим про те, чим сьогодні живе український аграрний південь, які там врожаї і наскільки там взагалі безпечно працювати.
Автор: Наталія Талалай, Дмитро Кошовий
Як просуваються жнива в Нібулоні? Чи задоволені ви результатом?
На заході та в центрі України жнива ще тривають, а на півдні вже завершились. У Миколаївському кластері, який є нашим найбільшим, сіємо переважно озимі культури, співвідношення посівів ріпаку та пшениці приблизно 1:1.
Що стосується результатів, то для півдня очікування були більшими. Але ми вийшли на більш-менш сприятливу для нас урожайність – пшениці – 4 тонни/га, ріпаку – 2 тонни/га, яка дозволяє заробити на кожному гектарі близько 200 доларів. Для південного регіону це непоганий заробіток.
Нібулон – сертифікований оператор протимінної діяльності. Які площі вам довелося розміновувати на півдні?
У південному кластері у нас 18 тис. га. З них 7,5 тис. – це землі, на яких були бойові дії, і компанії довелося їх розміновувати. У 2021 році там були посіяні озимі культури, у 2022 почалось повномасштабне вторгнення, і там йшли інтенсивні бойові дії. І всі ці землі повертали в обіг фахівці напрямку гуманітарного розмінування Нібулону.
Нинішній сезон – вже другий, коли ми збираємо врожай на розмінованих полях.
Наскільки дорого і важко заходити на ці землі?
Оскільки компанія проводила це власними силами, то наша ситуація в певному сенсі унікальна. Нібулон – можливо, єдина агрокомпанія у світі, яка має власний підрозділ розмінування.
Розмінування сільськогосподарських земель – складна задача. Її потрібно довіряти виключно професіоналам, які мають такий досвід і відповідають за результат.
Багато фермерів на півдні самостійно проводили розмінування, і багато було підривів, у тому числі з летальними наслідками. Завдяки тому, що наші землі розміновувала професійна команда, ми цього уникли.
Також треба розуміти, що прибрати з полів небезпечні предмети – лише частина завдання. Далі потрібно організувати всі робочі процеси, тримаючи в пріоритеті безпеку людей. Це і засоби індивідуального захисту для працівників, і постійний моніторинг ситуації. Ми весь час на контакті з військовими.
Наша база в Снігурівці повністю розбита, там немає нічого живого, і поки що не відновлювали її. Це теж фактор, який впливає на робочі процеси.
Тобто, фактично ви в південний кластер заїжджаєте технікою на максимально короткий термін?
Ми намагаємось працювати там вахтовим методом. Постійно там знаходиться мінімум людей. А техніку з водіями і механізаторами приганяємо тільки на період інтенсивних робіт.
Чи подавались ви на компенсацію від держави?
В Нібулоні робота по розмінуванню вже проведена. Наразі лишається близько 100 га, які ми не обробляємо. Там мінне поле. Поки що ми обійшли цю ділянку і все. Там дуже дороге розмінування, ми його не окупимо навіть за 50 років. Поки що не знаходимо механізму як їх повернути в обробіток.
Поточних втрат, на щастя, не було?
На щастя, так. Під час цієї збиральної кампанії ми натрапили в посівах майже на десяток "свіжих" дронів. Так що збирання доводилось проводити дуже обережно. Тільки вдень, тільки коли видно і на мінімальній швидкості.
Це реалії роботи у прифронтових регіонах. Так сьогодні вирощується український хліб. І в таких умовах працюють не лише аграрії. Поля неможливо перевезти у безпечніше місце. Водночас робота в таких регіонах потребує надзвичайної відповідальності і жорсткого дотримання безпекових протоколів.
Крім того, ворог продовжує запускати дрони, зараз б’ють по заправках. Але ми швидко зібрали врожай на цих критичних 7,5 тис. га. Нам пощастило, у нас нічого не згоріло, хоча у сусідів пожежі були.
Тобто проблем з дизелем вам вдалось уникнути? А чи готові ви до посівної озимих?
Ми намагаємось накопичувати паливо наперед. А в більш небезпечних регіонах – заправляємо з коліс. Посівну ми вже почали, сіємо ріпак. Є ризики, бо техніка в полі – як на долоні. Але сіємо, бо виходу немає.
Останнім часом була інформація, що Україна скорочує посіви під ріпаком…
Якщо на заході й у центрі країни можна експериментувати з різними культурами, то на півдні ми дуже обмежені кліматом. Як експортно орієнтована компанія ми й надалі робитимемо ставку на зернові та ріпак. Єдине, що ми зараз змінюємо на півдні – переходимо від пшениці м’яких сортів до пшениці твердих сортів. Ми вже виростили партію твердої пшениці – біля 10 тис. тонн в цьому році і на наступний рік на півдні будемо сіяти виключно пшеницю твердих сортів.
Це буде експортний варіант?
Звичайно. В Україні поки що немає попиту на великі обсяги цієї культури.
Як кліматичні умови впливають на зміну культур?
Фермери на півдні багато експериментують, шукають альтернативи для соняшнику, бо соняшник в попередніх сезонах давав мінуси на півдні України, тому зараз багато хто сіє льон, горох, нут, сочевицю, коріандр. Ми теж думаємо на цим. Цього року відновили посів сорго. Засіяли 700 га. Подивимось, що вийде. Колись Нібулон серйозно займався цією культурою.
Загалом система така: альтернативні культури потрібні на той випадок, якщо ріпак не перезимує. Тому соняшник люди на півдні зараз сіють більш вимушено, ніж планово. Вони пересівають сояшником там, де з якихось причин випала основна культура.
Які культури ви вирощуєте в інших трьох кластерах?
Основна культура на заході і в центрі – кукурудза. Ще є соя, але посіви під неї зменшились в порівнянні з минулим роком, бо на неї просіла ціна. А на кукурудзу ціна стабільна. Тому ми навіть збільшили посіви під кукурудзою. Було 23 тис. га, а в цьому році 28 тис. га. Кукурудза – експортна культура, яка дає змогу заробляти і логістиці, і елеваторам. Хоча зараз + 35 °C, і кукурудза почала підгорати.
У 2023-2025 роках Нібулон інвестував $22,5 млн у модернізацію та цифровізацію агровиробництва. Як ця модернізація виглядає на практиці?
Так, з 2023 в Нібулоні почались революційні зміни. Ми об’єднали в кластери дрібні господарства і зменшили штат. Було 1 300 працівників, зараз приблизно 320 людей. Тобто на тисячу гектарів у нас 5,5 працівників. З одного боку це гарні цифри, але ясно, що дефіцит кадрів теж є. Багато людей мобілізувались. Не завжди вистачає механізаторів, водіїв, агрономів. Але наша схема роботи передбачає, що наші працівники дуже мобільні і 50% свого часу проводять у відрядженнях. Тобто люди з Миколаєва можуть працювати в Житомирській області і навпаки. Ми переміщуємо по всій країні і техніку, і персонал. Звісно, люди отримують за це гарну винагороду.
Чи користуєтесь ви в роботі напрацюваннями штучного інтелекту?
Так, ми використовуємо для аналізу даних, наприклад. Я не думаю, що штучний інтелект допомагає збільшити врожайність, але використання сучасних технологій точно сприяє зменшенню витратної частини. Менше проходів техніки по полю, менші витрати палива, менше треба людей. А врожайність здебільшого залежить від погоди, на що ми вплинути не можемо.
Якби у вас була можливість обирати, в якій частині України вам хотілось би працювати?
Не скажу нічого нового – землі в західних областях сьогодні більш привабливі для інвестицій. Все рахується заробітком з гектара. Бо навіть якщо оренда втричі вища, ніж на півдні, воно того варте, бо там і заробіток вищий.
А які регіони найбільш вдалі з точки зору клімату?
Хмельницька, Тернопільська, Івано-Франківська область, частково Львівська, Рівненська, південь Житомирської і Вінницька область. В Миколаївській області чорноземи значно кращі. Але питання у кліматі – якщо у Львові випадає 1000 мм опадів, то у Миколаєві 300 – це за щастя. Я не думаю, що у Миколаєві буде пустеля, але заробіток з гектара на півдні буде набагато меншим. Можливо клімат буде як в Греції чи Туреччині, але там же земля не гуляє. Будемо жити далі, пристосовуватись і переходити на інші культури.
Те, що землі на півдні обробляються, у тому числі у прифронтових регіонах, говорить про те, що українські аграрії дуже відповідальні у своїй справі. Ми впроваджуємо нові технології, досліджуємо, шукаємо можливості. І це дає результати.