Ексклюзиви Одеса, Харків, Черкаси можуть опинитися під водою: що прогнозують екологи цієї весни
Цієї весни одразу три регіональні зони України можуть опинитися під загрозою масштабних підтоплень. Рівень води у річках уже зріс на 2–3,5 метра, а гідрологи попереджають про водопілля майже по всій країні. Опитані Фокусом екологи кажуть: це не сезонний сплеск, а нова водна реальність, до якої Україна виявилася не готовою.
Весна 2026 року в Україні стартує не з цвітіння, а з різкого підйому річок. У басейнах Південного Бугу, Сіверського Дінця та Середнього Дніпра рівень води вже зростав на 2–3,5 метра. Підтоплення фіксують у Черкаській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській та Харківській областях. Гідрологи попереджають: цього року водопілля може зачепити практично всі регіони — від Полісся до Півдня.
Екологи говорять не просто про сезонне явище, а про нову тенденцію. "Велика вода" стає регулярною і дедалі менш передбачуваною.
Весна як частина цілорічного процесу
Кліматичні процеси в Україні входять у фазу швидких і глибоких змін. Зростання рівня води в басейнах Південного Бугу та Дніпра на 2–3,5 метра свідчить про трансформацію звичних гідрологічних режимів. Те, що раніше сприймалося як сезонне весняне водопілля, поступово переходить у формат регулярних і потужних водних навантажень на території, інфраструктуру та екосистеми.
Зимові відлиги чергуються з короткими періодами морозів, ґрунти не встигають накопичувати вологу, а інтенсивні зливи формують значні обсяги поверхневого стоку за лічені години. У таких умовах зростає ризик флеш-повеней — швидких локальних підтоплень, які можуть виникати протягом усього року. Управління водними ресурсами переходить у режим постійної адаптації.
Лідерка екологічного руху Let’s do it Ukraine Юлія Мархель пояснює, що країна вже живе в новій водній реальності.
"Україна вже живе в новій водній реальності — і до цього виклику причетний кожен. Великі води є індикатором рішень минулого, стану інфраструктури та нашого ставлення до природи. Сьогодні нам потрібні не точкові реакції, а стратегічні зміни: відновлення природних екосистем, відповідальна водна політика й культура співіснування з довкіллям. Кожна громада і кожна людина може впливати на ці процеси. Вода може бути загрозою або ресурсом відновлення — усе залежить від наших дій уже сьогодні", — каже фахівчиня Фокусу.
Антропогенний фактор: як ми втратили природні "губки"
Сучасні гідрологічні ризики формувалися десятиліттями. Осушення боліт, випрямлення річищ малих річок, забудова заплав — усе це зменшило природну здатність ландшафтів утримувати воду.
Болота виконували функцію накопичувачів і регуляторів стоку. Заплави забезпечували безпечний простір для розливів. Коли ці природні буфери скорочуються, вода швидко концентрується в руслах і виходить на заселені території. Фактично міста й села опиняються там, де річка історично мала право розливатися.
Екологині Let’s do it Ukraine Владислава Бандура та Марія Сурова наголошують: нинішня хвиля підтоплень — це не лише наслідок відлиг і дощів, а результат накопичених управлінських рішень.
Україна йде під воду: де найбільші ризики
У разі подальшого підйому води ще на 1–2 метри найбільше навантаження отримають три регіональні зони:
- Полісся (Волинська та Рівненська області) — через низинний рельєф території схильні до масштабних затоплень.
- Середня течія Дніпра (Черкаська та Полтавська області) — значна частина житлових районів розташована на намивних і прибережних територіях.
- Південь Одеської області, низини Дунаю та Дністра — тут поєднується річкова та морська динаміка, що створює додаткове навантаження на дороги, мости й портову інфраструктуру.
Фактично мова йде не лише про сільські території, а й про логістику, економіку та безпеку транспортних коридорів.
Супутні наслідки: від зсувів до інфекцій
Підвищена вологість ґрунтів активізує зсувні процеси на схилах, що впливає на стабільність доріг і житлової забудови. Вода взаємодіє з септиками, вигрібними ямами, складами добрив. У результаті забруднюючі речовини можуть потрапляти в підземні води та криниці.
Це підвищує ризик кишкових інфекцій і вірусних захворювань, зокрема гепатиту А. Після великих підтоплень традиційно зростає навантаження на систему охорони здоров'я — і цей фактор також потребує врахування в регіональному плануванні.
Війна як додатковий тригер
Гідрологічний баланс країни суттєво змінився через бойові дії. Руйнування гідроспоруд, зокрема підрив Каховської ГЕС, пошкодження локальних дамб і шлюзів на Сході та Півдні посилили вразливість регіонів до повеней. Мінування берегових зон ускладнює укріплювальні роботи.
До цього додається застаріла міська інфраструктура: зливові системи мають обмежену пропускну здатність, а очисні споруди часто розташовані в понижених ділянках рельєфу. У періоди пікового стоку це створює ризик аварійних ситуацій.
Водна політика як питання безпеки
Екологині наголошують: збереження чинної моделі управління водними ресурсами означає накопичення системних ризиків. Окремі регіони можуть перейти в режим регулярних підтоплень, що впливатиме на мобільність населення, економіку та якість життя.
Йдеться вже не про стихію, а про стратегічну проблему.
Що робити: адаптація замість боротьби
Ефективна відповідь полягає не лише в дамбах і мішках із піском. Ключові кроки — відновлення малих річок, ревіталізація боліт, збереження заплав як природних буферів, перегляд просторового планування та інвестиції в сучасну водну інфраструктуру.
Модель співіснування з водою, а не постійної боротьби з нею, дозволяє знизити ризики підтоплень і забезпечити довгострокову стійкість територій.
Інакше "велика вода" з аномалії може остаточно перетворитися на нову норму української весни.
Нагадаємо, в Одеській затоці зафіксували масштабне забруднення води рослинною олією, яке вже дісталося міського узбережжя. Екологи попереджають: ситуація має всі ознаки серйозної екологічної катастрофи з тривалими наслідками для природи й міста.